Про #табу на війні

Із чатів військовослужбовців:

— Пацани, бойові прийшли! За п'ять хвилин вилітаємо до Крамахи! На масажку!

— Ніхера собі ти поспішаєш! До Сусанни в ручки?! Їдемо!

— Оппа! У мене FPV на хвості! Газу!

— А командир?

— Командир уже там! Попереду всіх летів!

— Мужики, а можна вдвох на масаж?

— Можна.

— А за пів ціни?

— Можна. Станьте в куточку й подрочіть один одному!

— Поїхати в краматорську масажку чи купити малому зошити до школи? Я вирішив. Синку, обійдешся без підручників!

— Усе, погнали! Сніжанка чекає, руки помиті, крем нагрітий!

Із жіночих чатів дружин військовослужбовців:

— Дівчата, хтось може скинути фотографію цієї масажистки? Треба знати ворога в обличчя!

— А я взагалі не розумію, що це за масажки!

— Зараз поясню! Бойові отримав, усе на дівчат спустив, а дружині заливає, що зарплату не платять!

— Так це ж його бойові! Що хоче, те й робить!

— А мій після гарячого прийому масажистці подяку написав. Тільки замість неї мені надіслав! Видалив, але я встигла прочитати!

— А мій номер своєї подружки під час відеодзвінка прислав. Так і була записана — «Лєнчик масаж»!

— Суки! А потім додому букет привезуть!

— Квітів?

— Ага! Троянди в трусах! Потім дізнаєтеся, скільки коштує венеролог!

— А вони потім телефонують додому: «Кохана, я так втомився! Я тебе люблю! Я сумую!»

— Дівчата, де адреса цієї масажки?!

— Ти навіщо питаєш?!

— На роботу піду! Рапорт на переведення напишу! Хоч заробляти почну!

— Дівчата, а може, досить реготати? Я до свого за сотні кілометрів їздила, щоб хоч кілька годин поруч побути. Бо завтра його може не стати. Якщо любите, то приїжджайте до них.

Масажки Краматорська стали притчею во язицех.

Краматорськ (пестливі назви — Крамаха, Крамік, Крам) — місто менш ніж за десять кілометрів від лінії бойових дій. У 2014 році воно було окуповане, а через три місяці звільнене ЗСУ.

Місто повне військових. Уздовж узбіч доріг вишикувалися «зуби дракона». Натягнуті антидронові сітки. У місті сухий закон, і діє він не лише для військових. Із засобів, що містять спирт, дозволені тільки ліки та дезінфекція. У супермаркетах повні вітрини пива, але придивляєшся, а воно «нульовка», безалкогольне. Зате повно енергетиків. Деяких і в столичних магазинах не побачиш.

Крамаха — столиця моктейлів. Тут і безалкогольне фраголіно із супермаркету, і молочні коктейлі, й імбирне лате.

Раніше це була столиця романтики. Так і стаття в британському The Economist називалася. Сюди приїжджали жінки, щоб побачити чоловіків. Місто зустрічей. Сліз. Кохання. Прощань.

Із 5 листопада 2025 року до Краматорська перестали ходити пасажирські поїзди. Дружин і наречених у місті поменшало.

І заговорили про тутешні «масажки». Писали, що вони підпільні. Та ні. Он стирчить щит при дорозі. Крейдою написано: «Заходь на масаж». Салони еротичного масажу поширені в багатьох країнах світу. Не впевнені хіба що щодо Ватикану та Північної Кореї. І назви які вигадують! В англомовних країнах — happy ending, тобто «щасливий кінець». У Японії — нуру, де клієнта натирають слизьким гелем, або soapland — «мильна країна». Є ще body-to-body — «тіло до тіла», і загадковий «лінгам-масаж». А якщо відкинути екзотичні назви, то за деякими з цих послуг ховається звичайнісінька мастурбація.

Ранок Сусанни

Її «позивний» — Сусанна.

Бійці всіляко вигадують: Відсосена, Сусенна, Очешуєнна. У новозеландському дослідженні Working Well: Women's Experience of Managing Psychological Wellbeing as Sex Workers одна жінка розповідала, що, переступаючи поріг тамтешньої «масажки», перетворювалася з Кеті на Меліссу. Вона знімала окуляри, вдягала сексуальний одяг і входила в роль. Після роботи могла знову стати собою.

Сусанна справжнього імені не називає. Їй за тридцять.

Погодилася дати інтерв'ю. Розповісти, як минає її ранок. Лише здивувалася:

— Ранок? Та як у всіх! Встаю, йду на роботу.

Деякі «масажки» працюють цілодобово. У дві зміни.

Вона прокидається о пів на восьму. Дорога на роботу — спуститися з п'ятого поверху на перший. Ранок починається з болю. Болить права рука, німіють пальці. Особливо болить зап'ястя.

Учора було семеро клієнтів. Восьмий — «скоростріл». Дев'ятий і десятий прийшли вилити душу, а одинадцятий вихвалявся своєю витривалістю. Думав, що справляє враження. І ніяк не міг кінчити. Думала, рука відвалиться.

— Моя бабуся дояркою була. У неї вдома вимпели висіли. Ударниця праці. Стільки корів за цицьки смикала! І теж руки боліли на старості. Каструлю могла впустити, — каже Сусанна.

У сусідній кімнаті спала Машка, для клієнтів — Розанна. Вони винаймають квартиру вдвох, за п'ять тисяч на місяць. По дві з половиною з кожної. Плюс комуналка. Скрізь стоять пляшки й бутлі з водою. Води немає. Світло є.

До Краматорська Сусанна приїхала за грошима. У рідному місті клієнтів було мало, зате вистачало сутенерів і ментів, яким доводилося платити за право працювати.

Тут із клієнтами проблем не було.

Я підраховую. За день вони могли заробити десять тисяч. Кожна. Але напевно не все так просто. Про те, чи є сутенери й «дах» у Краматорську, я питати не став. Та вона б і не відповіла.

Сусанна дістала з шафки пом'яту тубу диклофенаку. Видавила трохи гелю на праве зап'ястя й узялася розтирати. Скептично подивилася на своє відображення в дзеркалі. Втомлене обличчя, темні кола під очима. Як вона каже, морда «сумного спанієля».

Вона працює топлес.

— Цицьки, як у кози, теліпаються, — лається вона.

Однак клієнти бувають різні. Одним подавай великі груди, а інших саме такі й заводять. Були й ті, хто взагалі на груди не дивився.

Вони приходили у формі, пахли цигарками, потом і якимось дивним запахом війни — сумішшю землі, кіптяви й адреналіну. Вона називає їх хлопчиками. Навіть якщо клієнту було під «полтинник».

Один якось попросив просто обійняти його. Вона обійняла.

Він довго лежав, уткнувшись обличчям їй у плече. І більше нічого не просив.

Сусанна не знала, чи живий він зараз.

Її сусідка Машка теж працює в салоні. Її «морда лиця» та шия були вкриті висипом.

Машка потрапила під обстріл. Так перелякалася, що її обсипало з голови до ніг. Висип не минав. А ще після того обстрілу в Машки проблеми зі слухом.

Навіть із клієнтами розмовляла криком. І роздягнутися не могла. Вся у висипу.

Лікарка каже, що це кропив'янка. Від стресу.

Як влаштована «масажка»

Звичайна хрущовка, в якій увесь нижній поверх — масажка. Це кімнатки й кабінети. Кабінет: масажний стіл, радіо або CD-програвач для музики, паперові простирадла й підкладки для обличчя.

Є кімнатки-«дрочильні», де все місце займає матрац. Усе оббите вагонкою. І столу немає.

Олію дівчата приносять із собою. Ті, хто з вигадкою, для особливих постійних клієнтів використовують гаряче каміння й запалюють свічки.

Це справді створює атмосферу.

— Як проходить ваш звичайний сеанс?

— Я тихенько вмикаю музику. І починаю. Я починаю в білизні. Або стрингах. Наприкінці знімаю бюстгальтер. Ніякої білизни з рюшами. Однак я дозволяю клієнтові торкатися мене майже скрізь.

Деякі одразу обумовлюють, як має відбуватися розрядка.

Дівчата скаржаться, що бувають випадки, коли не розраховувалися. Поскаржитися їм нікуди. Тільки іншим військовим. А вони часто зі зброєю. Б'ються між собою. От і подумаєш, скаржитися чи ні.

— Дружин не боїтеся? Що приїдуть?

— Вони вдячні мають бути за те, що я їхньому чоловікові допомагаю.

— Облав не було?

— Ні. У нас усе тихо. Про нас же всі пишуть. Дайте вже бідним мужикам спокій. Відчепіться від нас і від них. Ну і я б подивилася на того, хто з поліції такий сміливий увірветься в салон, а в мене полкан-штурмовик лежить на столі. Весь у шрамах. Ага!

Між нами, мужиками...

Бійці пирхали й віджартовувалися, не бажаючи навіть згадувати про «масажки». Казали, що й не чули про такі. Усе ж вдалося зустрітися з тими, хто був у Краматорську. Мужики за сорок. Шкіра дублена. Засмаглі й сміхотливі. Розговорилися на одному сабантуї. Вони й розповіли.

— Дімо, народжені бухати блядствувати не можуть. П'янка — так, трава місцями, таблетки — це все є. А от кооператив «Сосулька» якось… Або в моєму таборі такого немає, або в нас справді збіговисько героїчної алкашні й вірних чоловіків!

Один, а потім другий розговорилися, коли підпили. Та так, щоб знайомі не чули:

— Ті, хто раз туди сходив, «підсідають». Це залежність. Це… потрібно чоловікові. Потрібні великі груди, щоб полежати. Понити. А кому ж нити? Не йому ж? — Ткнув пальцем у побратима.

-У нас ходять історії, що мужики придивляються собі там дівчат. Вони ж симпатичні. Якщо тобі криворука дрочити буде, то не встане. Так от, їздив до них один мужик, дорослий, неодружений. Він із села. І звик. І в черзі сидів. А як заходив, то більше обіймалися й говорили. Ми з нього приколювалися: «Ти що, обговорюєш, як корову купуватимеш? Обмолот?»

Отакі гейші в нас. І як його за віком списали, то він, здається, її із собою й забрав.

А те, що вона об тисячу пісюнів руки мозолила, так війна ж. Вона все покриє.

— Я не хочу, щоб дружина сюди добиралася до мене на побачення. І ризикувала. Мені буде спокійніше, якщо вона буде звідси подалі, — каже інший. — Я сходжу до гейші! А дружина очі приплющить.

А дружини що скажуть?

Під час війни краматорські «масажки», схоже, залишили в спокої. Принаймні за 2026 рік ми не знайшли жодної нової справи проти них — ані за утримання притонів, ані за сутенерство чи втягнення в проституцію, ані за саме заняття проституцією. Хоча всі ці статті в українському законодавстві ніхто не скасовував.

Сам Краматорський міський суд правосуддя не здійснює. На його офіційному сайті зазначено: «Підсудність змінено на Дніпровський районний суд Дніпропетровської області».

Може, це перший крок до легалізації проституції? Світ же не завалився?

Ми зібрали запитання, переважно від дружин військових. Про вірність. Про відповідальність. Про те, що війна все спише, — й адресували їх лікарці-сексопатологині, лікарці-гінекологині Світлані Шевченко-Бітенській.

— Якщо військовослужбовець звертається до жінки по сексуальну розрядку, причому йдеться лише про стимуляцію рукою, чи вважається це зрадою? І чи має дружина право його засуджувати?

— Знаєте, я почала б із того, що зрада вимірюється не анатомією, а порушенням домовленостей. У нас чомусь існує уявлення, що якщо не було проникнення, то зради начебто й не було. Так? Але будьмо чесними.

Якщо людина свідомо звертається до іншої людини за сексуальним задоволенням і приховує це від партнера, питання ж не лише в тому, яка саме частина тіла брала участь у процесі.

Для однієї пари зрадою буде навіть еротичне листування, для іншої допустимі певні форми сексуального контакту поза стосунками. І те, й інше можливе, якщо це справді взаємна домовленість.

А от війна не перетворює автоматично чужі руки на медичну процедуру.

При цьому я б не радила жінці одразу переходити до осуду. Спочатку варто з'ясувати, що сталося, чому, які межі було порушено. Але зрозуміти причини вчинку не означає виправдати його.

І найголовніше: жінка має повне право відчувати біль, злість, розчарування, навіть якщо її чоловік перебуває на фронті. Її почуття не стають менш значущими через те, що його обставини важчі.

— Чи не стає війна універсальним виправданням чоловічої невірності? Чи може вона змінити саме поняття зради?

— Війна справді змінює сексуальне життя. Тривала розлука, хронічний стрес, порушення сну, постійна загроза смерті можуть впливати і на лібідо, і на потребу в тілесному контакті, і навіть на здатність людини контролювати імпульсивні рішення.

Причому реакція може бути протилежною.

В одного чоловіка сексуальне бажання практично зникає, а в іншого посилюється прагнення до фізичної близькості. І обидва варіанти можуть траплятися в умовах екстремального стресу.

Але тут важливо не переплутати пояснення з виправданням. Війна може пояснити, чому людина особливо потребує близькості, але вона не дає їй автоматичного дозволу порушувати межі стосунків.

Іноді я чую аргумент: «Він же на війні, йому потрібно якось знімати напруження».

Але сексуальна розрядка не є життєво необхідною медичною процедурою. І відсутність сексу сама по собі не завдає організму шкоди, якій потрібно терміново запобігати сексуальним контактом з іншою людиною.

Ба більше, якщо чоловікові потрібна саме фізіологічна розрядка, існує мастурбація.

Платна сексуальна послуга передбачає вже не лише оргазм, а й участь іншої людини.

— А якби дружина військовослужбовця скористалася аналогічною послугою чоловіка, суспільство поставилося б до цього з таким самим розумінням?

— Оце, мабуть, найнезручніше й водночас найпоказовіше запитання.

Добре, уявімо жінку, чий чоловік уже рік на фронті. Вона працює, виховує дітей, живе в постійній тривозі, не отримує звичної близькості й теж потребує дотиків.

Якщо вона звернеться до чоловіка по сексуальні послуги, багато хто з тих, хто виправдовував військовослужбовця, раптом згадає про вірність, мораль, сімейні цінності.

Але у вірності не може бути чоловічої та жіночої інструкції з експлуатації.

Чоловіча сексуальність не є фізіологічно неконтрольованою, а жіноча потреба в близькості не стає менш реальною лише тому, що про неї заведено говорити тихіше.

Звісно, обставини військовослужбовця й жінки в тилу не ідентичні. Але це не означає, що в однієї людини автоматично з'являються додаткові сексуальні права, а в іншої — додаткові обов'язки терпіти.

Знаєте, мені здається, що найкращий спосіб перевірити власну позицію на наявність подвійних стандартів дуже простий: поміняйте чоловіка й жінку місцями.

Якщо ваша оцінка вчинку різко змінилася, можливо, річ не лише в моралі.

— Чи зверталися до вас дружини військовослужбовців, які підозрюють або знають про відвідування подібних закладів? Чого вони бояться найбільше?

— У моїй практиці тема сексуальної вірності, розлуки, тривоги, втрати довіри справді виникає.

Але я б не стала стверджувати, що звернення саме щодо так званих краматорських «масажок» становлять окрему поширену категорію, якщо в мене немає підтверджених даних.

Я б виділила три різні страхи.

Перший — він більше медичний: «Чи не заразить він мене інфекцією?»

Другий — емоційний: «Виходить, що йому було добре з кимось іншим, поки я на нього чекала».

Ну і третій — він, мабуть, найбільш руйнівний: «Якщо він зміг це приховати, чому я ще можу вірити?»

Причому для багатьох жінок саме третє запитання виявляється найболючішим, тому що сексуальний контакт може тривати кілька хвилин, а наслідки зруйнованої довіри іноді зберігаються роками.

Ще один важливий момент: не варто заздалегідь говорити жінці: «Ви повинні зрозуміти, він же воює». Це фактично позбавляє її права на власні переживання.

Я б сказала інакше: ви можете розуміти, наскільки важко вашому чоловікові, й водночас не погоджуватися з його вчинком.

Ці почуття не суперечать одне одному.

Секс на війні — величезна тема, і ми до неї ще повернемося. Поговоримо про жінок, які століттями йшли за військовими обозами, про армійські борделі та їхні незвичайні порядки, про солдатів, які закохувалися в повій, і повій, які закохувалися в солдатів. У цій історії було все: хіть, ревнощі, кохання, зрада й трагедії, яким позаздрив би будь-який романіст.

Продовження — у матеріалі «Від обозів до масажок».