154-та окрема механізована бригада створена в вересні 2023 року. Хлопці пройшли навчання, злагодження, а наразі відбивають ворога на Харківському напрямку.
Найбільша мотивація воювати — помста за рідну людину
Перші, з ким ми познайомилися, були артилеристи самохідної установки. До них нас відвіз Денис. Хлопцю 28 років, але він вже командир. Характер сталевий, військовий.
По дорозі Денис розповідає про свою службу та як він мотивує військових.
“Багато військових не звикли брати відповідальність на себе, їм простіше виконувати поставлені задачі. Я коли даю задачі, ніколи не кажу, як їх треба виконати. І хлопці вже самі думають. Потім приходять і кажуть, що ми вирішили так і так це зробити. Ти їх хвалиш за смекалку. І вони вже довольні біжуть до роботи”, — розповідає Денис.
Розрахунок САУ чекає нас у лісі. Сама установка та бліндажі хлопців гарно замасковані. Робота в артилеристів одноманітна. Чекають координати, виводять машину та дають залп. Постріли коригують дрони. Коли ціль знищена, установку знову ховають до наступної цілі.
“Хлопців міняють раз на 5-7 днів, коли чисте небо ( немає дронів ). Заміна триває 3-4 хвилини. Одні вибігли, інші забігли. Часто їздити сюди не можна — “спалемо” позицію”, — пояснює Денис.
Військові гостям радіють. Коли питаю, чого більше за все їм не вистачає — кажуть, що спілкування з жінками.
Михайло пішов в армію вже в другий раз. Вступивши добровільно до лав ЗСУ в 2022 році, хлопець звільнився, але зараз пішов знову.
“В мене брат погиб. Це найбільша мотивація воювати — помста за рідну людину”, — розповідає військовий.
Коли дитина каже в слухавку: “Сумую” і плаче — ти сам плачеш
Далі ми їдемо до батареї артилеристів Граду. До нас приєднується їх командир — Велес. Велес у минулому дитячий психолог. В арміі чоловік з 2014 року.
“Раніше я був хоробр, молод та красив, а наразі тільки красив”, — жартує військовий.
Про свій осознаний вибір Велес не шкодує, тільки сумує за дітьми.
“Дуже важко коли ти не бачиш, як вони ростуть. Коли дитина каже в слухавку: “Тату, я сумую”. І плаче, то ти сам плачешь. Але нам не залишили вибору”, — каже чоловік.
В дорозі до артилеристів військові багато жартують та розповідають історії з життя.
“Ми ось тут дві свині тримаємо, хочемо зарізати на Новий рік. Але, якось заїздив до хлопців на позицію, то вони собі завели дві качки. Казали, теж на свято заріжемо. Заїхав після свята — качки на місці. Кажуть, рука не піднялась”, — розповідає Велес.
На локації нас зустрічають військові, всі установки замасковані. Робота тут як і на першій локації, але з виїздом.
“Отримали координати, виїхали, відстрілялись та поїхали. На все про все — 4-5 хвилин. Довше затримаєшся — прилетить отвєточка”, — каже Велес.
Найстарший серед військових 56-річний водій Анатолій. До армії він потрапив по мобілізації.
“Пішов код поміняти і повєстка. І ось я тут. За домом сумую звісно, але ухилятися та ховатись — я б не зміг”, — каже Анатолій.
Військові пишаються своїм колективом, кажуть, що завжди один одного підтримують.
А бажання на всіх одне — вигнати ворога з нашої землі.
Всі ми тут будемо
Після обіду в військовій столовій ми вирушили до танкістів. На обід був шикарний борщ, смажена риба, каша і салат. Один з поварів працював раніше в ресторані Одеси, а другий ходив в море поваром. Готують хлопці ситно та смачно.
Танкісти також базуються в лісі, а в їх розпорядженні трофейні Т-62. Всі хлопці вже пройшли навчання та злагодження і очікують свій перший бій.
Юрій — навідник, до армії потрапив також по мобілізації.
“Дружина з донькою не хотіли відпускати, а я віднісся нормально. Завжди розумів, що прийде і моя черга. Як то кажуть — всі ми тут будемо. З танком працювати мені цікаво, чекаю перший бій. Хочеться спробувати”, — розповідає Юрій.
З побажань в хлопців звісно мир, а поки хоча б виспатись. І мороженого.
У всіх хлопців, з якими я спілкувалась, я питала про їх ставлення до обов'язкової мобілізації жінок. І хоча більшість прийшли до армії за повістками — жінок вони тут бачити не хочуть.
“Ми тут воюємо заради них. Заради безпеки жінок та дітей”, — кажуть військові.
Наші чоловіки залишаються турботливими де б та в яких умовах вони б не були. І наш (тих, хто не в армії) обов’язок турбуватися про них та допомагати їм кожного дня!
