Під постійними обстрілами, з неможливістю евакуації та на суцільному холоді кожного дня пілоти 107-ї бригади знищують русню та постійно навчаються.

Однією з найпріоритетніших цілей для знищення у ворога — є наші пілоти.

Микола в лавах ЗСУ з першого дня повномасштабного вторгнення. Військовий пройшов складний шлях від піхотинця до командира роти. Головне для нього це зберегти життя своїх підлеглих.

"Гарного пілота важко навчити літати на бойових та працювати ефективно, — це може не кожен. Росіяни на пілотів полюють, пілотів “двухсотять”. Коли ловлять позицію — накривають смерчем відразу, щоб знищити все. Хлопців навіть не обмінюють. Якщо пілот потрапив у полон, його просто жорстко допитують та відразу вбивають", — розповідає Микола.

Аеро рота володіє найбільшою інформацією, розвідує позиції противника та знищує їх, тому для противника вони дуже важливі.

Донецький напрямок важкий, фронт постійно рухається, сьогодні твоя позиція в тилу, а завтра вже в трьох кілометрах від росіян.

"Був випадок, коли хлопці вже дістали гранати та готувались прийняти бій, бо позиції русні дуже швидко наблизились до наших", — розповідає Микола.

Дорога на позицію також важка, противник постійно слідкує за всіма під'їздами, не обходиться без жертв.

"Нещодавно у нас був 200-й, ще декілька пілотів важко поранені, та наразі лікуються в Дніпрі. Автівка пілотів потрапила під дрон по дорозі на позицію. Одного вбило, одного важко поранило. Хлопці навіть не змогли накласти турнікет, бо ногу розірвало повністю", — розповів Микола.

Всі пілоти постійно навчаються не тільки літати, але й такмеду, тому що евакуація з зони бойових дій іноді неможлива. Часто пораненим доводиться чекати на медиків по три-чотири дні, інколи й тиждень. Справа в постійних обстрілах дороги. Неможливо під'їхати, щоб забрати військових. Тому всі хлопці постійно тренуються надавати допомогу собі та іншим.

“Людям зі зламаною психікою не місце на фронті”

Важко хлопцям, не тільки фізично, а й морально. Смерть чи поранення побратимів никого не залишають байдужими.

"Під останній обстріл потрапив наш новенький пілот. Він вперше бачив загиблих і тепер боїться сідати в машину, в який загинув його побратим. Наразі з хлопцем працюють психологи, а подалі я планую його відправити на реабілітацію, а потім на навчання. Таки випадки не можно залишати на самотік, бо потім воно вийде боком. Людям зі зламаною психікою не місце на фронті. Тому ми шукаємо різні варіанти, щоб хлопців не залишати на самоті з їх проблемами.

Але і психологи мають бути досвідченими. Ніхто не довіреться тому, хто не розуміє, що таке війна. Вибачте, але коли ти тижнями сидиш на холоді, без можливості помитись, справляєш потреби в кульочок, збираєш в пакет те, що залишилося від побратима.

Цивільному психологу таке ніхто не розповість", — пояснює Микола.

“Можеш трохи розслабитися лише коли потрапляєш додому”

Допомогає військовим крім психологів, взаємопідтримка та віра.

Григорій почав свій шлях в армії піхотинцем. Згодом волонтери подарували йому перший дрон.

"Я був таким собі позаштатним пілотом. Виконував те саме, що й інші, а в вільний час літав", — розповідає військовий.

Згодом хлопець став професійним пілотом, а тепер допомагає відточити свої навички більш молодим побратимам.

"На ці роки війни побратими — це основна наша родина. Ми допомагаємо один одному та підтримуємо. Цивільні не дуже розуміють військових, моя родина каже, що я став черствим. Але варто розуміти, що емоції на війні — це ворог номер два. Ти морально зібраний, та можеш трохи розслабитися лише коли потрапляєш додому", — розповідає військовий.

До війни хлопець працював директором дитячого футбольного клубу, і наразі продовжує вести його сторінку..

"Діти це наше майбутнє. Це моя мотивація. Мотивація знищити ворога і не дати йому піти далі. Хочеться, щоб Росія заплатила за все. За те, що гинули хлопці. Хочеться, щоб вони покаранні були за все", — каже військовий.

Пілотів в бригаді не вистачає і мало хто хоче наразі поповнювати їх ряди.

"Я пропоную друзям перейти до нас, а вони кажуть "ні, ви — ціль номер один, краще ми в піхоті".

Ви знаєте, я тільки тут зрозумів смисл пісні Скрябіна "Велике щастя зустрічати новий день". Кожного ранку, коли просинаєшся, ти вдячен Богу, що тобі дали ще один день життя.

Тут навіть атеїсти починають вірити. Наприклад, коли обстріл позиції і ти не можеш на це вплинути, єдине, що залишається — це подумки молитись", — розповідає пілот. І під час роботи, і під час тренувань хлопці багато жартують. Дарують друг другу смішні наліпки, або обирають гумористичні позивні.

В одного з хлопців позивний Археолог, і це не тому, що він займається розкопками, а тому що любить жінок постарше.

В іншого хлопця — позивний Смайл. Тому що він постійно усміхається. Коли Смайл не посміхається, командир жартує, що терміново потрібна евакуація, бо Смайл — сумний. “Викликаємо вертушку” — підтримують жарт хлопці.

При небезпеці хлопці використовують команду “горох”. Це означає, що треба бігти в різні сторони та якомога швидше.

Гумор та віра допомагають вижити та не втратити розум. Але все ж таки хочеться бачити світло в кінці цього тунелю.